Кравчук С.Л.
Психологічні чинники емоційної лабільності
та самоконтролю особистості
В статті представлено теоретико-емпіричний аналіз аспектів проблеми
особливостей самоконтролю та емоційної лабільності особистості
юнацького віку. З’ясовано особливості зв’язку емоційної
лабільності з особистісними властивостями та самоактуалізацією.
Досліджено, що особистість з емоційною лабільністю більш
схильна до використання захисних механізмів: реактивні утворення, проекція,
заперечення, заміщення. Зауважено, що особистість з емоційною лабільністю менш
схильна до життєстійкості.
Ключові слова: емоційна лабільність, емоційна стійкість, самоконтроль,
життєстійкість.
В статье
представлен теоретико-эмпирический анализ аспектов проблемы особенностей
самоконтроля и эмоциональной лабильности личности юношеского возраста.
Установлены особенности связи эмоциональной лабильности с личностными
свойствами и самоактуализацией. Исследовано, что личность с эмоциональной
лабильностью более склонна к применению защитных механизмов: реактивных
образований, проекции, отрицания, замещения. Отмечено, что личность с
эмоциональной лабильностью менее склонна к жизнеустойчивости.
Ключевые слова:
эмоциональная лабильность, эмоциональная устойчивость, самоконтроль,
жизнеустойчивость.
The
theoretic-empiric analysis of aspects of problem of peculiarities of
self-control and emotional mobility of personality of youth age is presented in
the article. The features of connection of emotional mobility are found out
with personal qualities and selfactualization. It is investigated that
personality with emotional mobility more inclined to the use of such mechanisms
of psychological defence as: reactive formations, projection, negation,
substitution. It is noticed that personality with emotional mobility less
inclined to hardiness.
Keywords:
emotional mobility, emotional stability, self-control, hardiness.
Постановка проблеми. Більшість сучасних досліджень емоцій сконцентрувались на
взаємодії між тілесними змінами та станами переживання. Важливою властивістю
особистості виступає емоційність як чутливість до емоціогенних ситуацій.
М.Б. Арнольд стверджує, що когнітивні оцінки подій визначають емоційні
реакції, включаючи тілесні зміни та стани переживання. Частина цієї
детермінації передбачає оцінку відчуттів: переживання частково засновані на
інтерпретації подій і частково – на інтерпретації тілесних змін.
В дослідженнях наводяться дані про те, що окремі емоції можуть бути надійно
пов’язані із специфічними паттернами фізіологічних змін. Одначе лише деякі з
емоцій виявились пов’язаними зі специфічними тілесними змінами.
Подія, яка може принести шкоду, викликає збудження – “реакцію мобілізації”,
що здійснює підготовку організму до справляння з цією подією. Функція цього
збудження полягає в підготовці організму до реагування на подію – до втечі,
боротьби тощо. Збудження включає такі тілесні зміни як підвищений серцевий
ритм, прискорене дихання та підвищене м’язеве напруження. Прискорення серцевого
ритму, дихання тощо дозволяє організму реагувати точніше, швидше, сильніше,
збільшуючи тим самим його шанси на виживання.
В той же час не існує достатньої кількості паттернів змін, що відрізняються
між собою, які б дозволили врахувати всі емоції. Тілесні зміни відбуваються
неперервно, і одні і ті ж зміни включені в різні емоційні стани. Емоційні
стани, як вказували У. Кеннон, С. Шехтер та Дж. Сингер пов’язані із збудженням, але не повністю
визначаються ним.
Переживання, напроти, варіюють від ситуації до ситуації. Збудження може
бути однаковим для різних емоцій та виконує головним чином функцію мотивування
індивіда до спроби пояснити чи позначити його певним чином. Одні і ті ж стимули
в даній ситуації розглядаються в якості важливих детермінант різних емоцій, що
переживаються.
Індивідуально-особистісний прояв емоцій у кожної людини позначається
поняттям “емоційність особистості”. Емоційність як властивість особистості характеризує
зміст, якість та динаміку її емоцій та почуттів. Емоційність виступає однією з
основних властивостей темпераменту.
Змістовні аспекти емоційності відображують явища та ситуації, що мають
особливу значимість для особистості. Змістовні аспекти емоційності нерозривно
пов’язані з основними особливостями особистості, її світоглядом, ціннісними
орієнтаціями, спрямованістю, мотивацією. До динамічних властивостей емоційності
відносяться особливості появи, перебігу, припинення емоційних процесів та їх
зовнішнього виразу.
Емоційна лабільність є однією з динамічних властивостей емоційності. Емоційна
лабільність – швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан чи
відбувається зміна одного переживання іншим. Лабільність емоцій
характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин,
інших людей, вільно виходить з одних емоційних станів та входить в інші.
Високий рівень емоційної лабільності
особистості може негативно впливати на стосунки з оточуючими людьми, так як
нестійкість емоційного фону супроводжується частою зміною настрою залежно від
специфіки ситуації: від піднесеного з відтінком добродушності, ейфорії до
дисфоричного з незадоволенням, злобою, агресією.
Надмірно виражена емоційна лабільність
може ускладнювати відношення з оточуючими людьми, так як особистість стає
реактивною, імпульсивною, погано керує собою. Емоційна лабільність робить
людину нездатною виробити тверді погляди та переконання, сформувати симпатію чи
антипатію до когось, набути постійні уподобання.
В чому ж полягають передумови та психологічні чинники емоційної лабільності
особистості? Як співвідносяться емоційна лабільність з вольовою та психічною
стійкістю?
З’ясування психологічних чинників емоційної лабільності та самоконтролю
особистості виступає важливою проблемою щодо розуміння емоційних реакцій,
емоційних властивостей особистості, що визначають її емоційність.
Аналіз
останніх досліджень і публікацій. В поняття “емоційна лабільність” різними
авторами включаються різні емоційні феномени.
Найбільш значний внесок в розробку понять “емоційна лабільність” та “емоційна
нестійкість” здійснили Т. Рібо (1899), К.К. Платонов, Л.М. Шварц (1948), Дж.
Гілфорд (1959), М.Д. Левітов (1964), Л.С. Славіна (1966), С.М. Оя (1969), П.Б.
Зільберман (1974), В.М. Смірнов та А.І. Трохачев (1974), П. Фресс (1975), Я.
Рейковський (1979), О.А. Чернікова (1980), Г.Б. Суворов (1981), В.М. Писаренко
(1986), Л.М. Аболін (1987), М.О. Амінов (1988), О.Ф. Лазурський (1995), М.І.
Дьяченко та В.О. Пономаренко (1990), Л.П. Баданіна (1996), Є.П. Ільїн (2002) та
інші.
На думку Дж. Гілфорда емоційну нестійкість доцільно розглядати як легку
збудливість, песимістичність, стурбованість, коливання настроїв.
А. Басс та Р. Пломін при описі емоційної людини вказують на відповідні
властивості: легку збудливість, різку зміну настроїв, схильність до афективних
спалахів, запальність, тенденцію до переживання страху.
Л.П. Баданіна розуміє під емоційною нестійкістю інтегративну особистісну
властивість, що відображує схильність людини до порушення емоціональної
рівноваги. В число показників цієї властивості можна включити підвищену
тривожність, фрустрованість, страхи, нейротизм [1].
Є.П. Ільїн вказує, що емоційна лабільність властива особистості з високим
нейротизмом (тривожністю), а низькому нейротизму характерна емоційна ригідність
[5].
Нейротизм – одна з основних змінних в ієрархічній моделі особистості Г.
Айзенка. На його думку, на поведінковому рівні нейротизм проявляється у
збільшенні числа соматичних скарб, наприклад болі голови, порушення сну,
схильності до коливань настрою, внутрішній неспокій, переживання та страхи. При
цьому розвиваються емоціональна нестійкість, тривога, низька самооцінка. Така
людина внутрішньо неспокійна, стурбована, схильна до непродуманих вчинків.
Нестійкість емоції, за О.Ф. Лазурським, проявляється в тому, що на початку
вона може бути інтенсивною, але потім швидко послаблюється і, нарешті,
припиняється, переходячи в стан спокійної байдужості [8]. Якщо ж емоції у
особистості легко збудливі, то попередня емоція дуже швидко змінюється у неї
іншою, а ця – теж іншою тощо. Виявляється швидка та різка зміна емоцій і
настроїв, характерна для людей істеричного типу.
Дослідники К.К. Платонов та Л.М. Шварц
емоційну нестійкість пов’язують з емоційною збудливістю та частою зміною
емоційних станів.
Згідно М.Д. Левітова, емоційну
нестійкість необхідно пов’язати з нестійкістю настроїв та емоцій.
На думку Л.С. Славіної, емоційна
нестійкість пов’язана з “афектом неадекватності”, що проявляється у підвищеній
образливості, замкненості, негативізмі, впертості.
К.К. Платонов та Л.М. Шварц дають
наступні характеристики емоційно нестійких людей: такі люди мають підвищену
емоційну збудливість та є схильними до частої зміни емоційних станів.
На думку П. Фресса, емоційна
нестійкість характеризується чутливістю людини до емоціогенних ситуацій [12].
Р. Кеттелл щодо розуміння емоційної
стійкості та нестійкості ввів поняття “афективна стійкість”. Під афективною
стійкістю вчений розуміє відсутність невротичних симптомів та іпохондричних
проявів, спокій, стійкість інтересів. Отже, емоційна стійкість може
характеризуватись емоційною незворушністю, невразливістю, тобто не реагуванням
людини на емоціогенні подразники, ситуації.
Є.П. Ільїн вказує, що не існує “загальної” емоційної стійкості. Для різних
емоціогенних факторів ця стійкість буде різною [5]. Тому, на його
думку, правильніше було б говорити не про емоційну стійкість, а про стійкість
особистості до конкретного емоціогенного фактору.
Цікаво, що деякі вчені розуміють під емоційною стійкістю не емоційну
незворушність, а переважання позитивних емоцій. В.М. Писаренко розглядає
емоційну стійкість як таку властивість особистості, яка забезпечує стабільність
стенічних емоцій та емоційного збудження при впливі різних стресорів. Також
В.М. Писаренко визначає емоційну стійкість як самовладання, витримку та
холоднокровність.
Я. Рейковський розглядає емоціональну
стійкість як гіпотетичну особливість людини та вказує на два її значення: 1)
людина є емоційно стійкою, якщо її емоціональне збудження, незважаючи на сильні
подразники, не перевищує порогової величини; 2) людина є емоціонально стійкою,
так як, незважаючи на сильне емоціональне збудження, в її поведінці не спостерігається
порушень [10]. Згідно з Я. Рейковським, основними напрямками
досліджень емоціональної стійкості є такі: фізіологічний (вивчення залежності
емоціональної стійкості від властивостей нервової системи); структурний
(вивчення регуляторних структур особистості) та пошук особливого механізму у
вигляді самоконтролю.
Отже, на думку Я. Рейковського, емоційна стійкість може розглядатися як
здатність емоційно збудженої людини зберігати певну спрямованість своїх дій,
адекватне функціонування та контроль над виразом емоцій.
М.О. Амінов теж вказує, що висока емоційна стійкість характерна для тих
осіб, які краще здійснюють контроль своїх власних емоційних реакцій.
О.А. Чернікова зазначає, що емоційна
стійкість позитивно впливає на ефективність діяльності. Так, вчена вказує, що
емоційна стійкість спортсмена виражається не в тому, що він перестає переживати
сильні спортивні емоції, а в тому, що ці емоції досягають оптимальної міри
інтенсивності.
Згідно з В.Л. Марищуком, емоційна
стійкість являє собою здатність долати стан надмірного емоційного збудження при
виконанні складної діяльності [9].
На думку вчених В.А. Плахтієнко та
Ю.М. Блудова, надійність діяльності залежить від емоційної стійкості. Вчені
вказують, що емоційна стійкість – це властивість темпераменту, що дозволяє
надійно виконувати цільові задачі. На думку В.А. Плахтієнко та Ю.М. Блудова,
емоційна стійкість забезпечується оптимальним використанням резервів
нервово-психічної емоційної енергії.
М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко
вказують, що під емоційною стійкістю слід розуміти властивість особистості та
психічний стан, що забезпечує доцільну поведінку в екстремальних ситуаціях [3].
М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко вказують, що емоційна стійкість як якість
особистості є єдністю компонентів: 1) мотиваційного. Сила мотивів визначає в
значній мірі емоційну стійкість. Одна і та ж людина може виявити різну міру
емоційної стійкості залежно від того, які мотиви збуджують її проявляти
активність. Змінюючи мотивацію, можна збільшити (чи зменшити) емоційну стійкість;
2) емоціонального досвіду особистості, накопиченого в процесі подолання
негативних впливів екстремальних ситуацій; 3) вольового, який виражається в
свідомій саморегуляції дій, приведенні їх у відповідність з вимогами ситуації; 4)
інтелектуального. Даний компонент передбачає оцінку та визначення вимог
ситуації, прогноз її можливої зміни, прийняття рішень про способи дій.
Вчені як В.М. Смирнов та А.І. Трохачев
також зазначають, що під емоційною стійкістю розуміється константність
психічних та рухливих функцій в умовах емоціогенних впливів.
Як вказують М.І. Дьяченко та В.О.
Пономаренко, в числі показників емоційної стійкості – правильне сприймання
обстановки, її аналіз, оцінка, прийняття рішень; послідовність та
безпомилковість дій по досягненні цілі, виконанню функціональних обов’язків;
поведінкові реакції: точність та своєчасність рухів, гучність, тембр, швидкість
та виразність мови, її граматична структура; зміни у зовнішньому вигляді: вираз
обличчя, погляд, міміка, пантоміміка, тремор кінцівок тощо.
Емоційна стійкість розглядається як
здатність пригнічувати емоційні реакції, тобто сила волі, що проявляється в
терплячості, наполегливості, самоконтролі, витримці, що ведуть до стабільності
ефективності діяльності.
К.К. Платонов поділяє емоційну
стійкість на емоційно-вольову, емоційно-моторну та емоційно-сенсорну. Емоційно-вольова
стійкість характеризується мірою вольового володіння людиною своїми емоціями.
Емоційно-моторна стійкість передбачає стійкість психомоторики, а
емоційно-сенсорна – стійкість сенсорних дій.
Згідно досліджень М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко, емоційними
детермінантами емоційної стійкості є: 1) емоціональна оцінка ситуації; 2) емоціональне
передбачення ходу та результатів діяльності; 3) емоції та почуття, що
відчуваються в даній ситуації; 4) емоціональний досвід особистості
(емоціональні установки, образи, минулі переживання в ситуаціях) [3].
На думку М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко, важливий фактор емоціональної
стійкості – зміст та рівень емоцій, почуттів, переживань в екстремальних
обставинах. Загострення та посилення моральних почуттів дозволяє придушити
боязнь, розгубленість.
Досить цікавий підхід щодо розуміння емоційної
стійкості був запропонований П.Б. Зільберманом [4]. На думку вченого, під
емоційною стійкістю слід розуміти інтегративну властивість особистості, що
характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та
мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, які забезпечують
оптимальне успішне досягнення цілі діяльності в складних емотивних обставинах.
П.Б. Зільберман розглядає емоційну стійкість як адаптацію до емоційно
значимої ситуації. Вчений виділяє дві стадії: 1) емоційна реактивність, що
характеризується вегетативними зрушеннями, які виникають в організмі під
впливом емоціогенного фактору; 2) емоційна адаптація до зрушень вегетатики, що
виникли в організмі. На другій стадії здійснюється пригнічення вегетативних
зрушень, що виникли, та здійснюється саморегуляція, спрямована на збереження
доцільної поведінки. А саморегуляція – це вольовий процес [4].
М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко вказують, що людина в умовах реальної
загрози життя спирається на природні захисні механізми (інстинкти, безумовні
рефлекси, орієнтовні реакції, активація енергетичних ресурсів) та набуті
(навички, вміння, знання установки) [3]. На думку М.І. Дьяченко та В.А.
Пономаренко, в емоціогенній ситуації затримка в переході від природних захисних
механізмів до набутих приводить до повторного посилення інстинктивних реакцій,
що затруднюють розумові перетворення по виробленню тактики та стратегії дій.
Дослідження
М.І. Дьяченко та В.О. Пономаренко показують, що
емоціональна стійкість має риси специфічності реакції та об’єднує в собі
природні захисні та набуті механізми, які запускають вплив значимості
подразника.
Дослідник Б.Х. Варданян також визначає
емоційну стійкість як властивість особистості, що забезпечує гармонійне
відношення між всіма компонентами діяльності в емоціогенній ситуації і тим
самим сприяючи успішному виконанню діяльності [2].
Є.П. Ільїн вказує, що можна погодитися
з необхідністю інтегральної характеристики людини, яка діє в напруженій
емоційній ситуації [5]. На його думку, для такої характеристики є інша назва –
надійність.
О.А. Сиротін виявив зв’язок емоційної
стійкості з силою та рухливістю нервової системи. А згідно Р.І. Аллагулову,
емоційна стійкість має негативний зв’язок з силою нервової системи.
М.О. Амінов виявив зв’язок емоційної стійкості з високою лабільністю та
активованістю, що розглядається як баланс нервових процесів. Дослідник не
виявив зв’язків із силою нервової системи.
Дослідження Г.Б. Суворова свідчать про
те, що у осіб з хорошим контролем емоцій сила нервової системи та інертність
гальмування виражені в більшій мірі, ніж у осіб з поганим контролем емоцій [11].
На думку Є.П. Ільїна, не існує
загальної емоційної стійкості. До різних емоціогенних факторів ця стійкість
буде різною. Є.П. Ільїн зазначає, що правильніше говорити не про емоційну
стійкість, а про стійкість особистості до конкретного емоціогенного фактору.
Отже, емоційну лабільність слід
розглядати як нестійкість емоційного стану, що проявляється в частих коливаннях
настрою, підвищеній збудливості, дратівливості, недостатній саморегуляції.
Емоційну стійкість особистості як її
інтегральну характеристику, що базується на взаємодії емоційних, вольових,
інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності особистості [7].
Формулювання цілі статті. Наша мета: з’ясувати психологічні чинники емоційної лабільності та самоконтролю особистості.
Виклад
основного матеріалу дослідження. В
нашому дослідженні взяли участь 925 осіб юнацького
віку. Серед них: 157 осіб – студенти
Київського державного університету харчових технологій, 176 осіб – студенти
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 255 осіб – студенти Національного університету імені М.П.
Драгоманова, 337 осіб – студенти Київського національного лінгвістичного
університету.
З метою дослідження психологічних
особливостей емоційної лабільності та емоційної стійкості особистості нами
використовувались наступні методики: 1) Фрайбурзький особистісний опитувальник
(автори: Й. Фаренберг, Х. Зелг, Р. Гампел) для діагностики
індивідуально-психологічних характеристик, що мають першорядне значення для
процесів соціальної адаптації та регуляції поведінки; 2) особистісний
опитувальник – Інтерперсональний діагноз Т. Лірі для діагностики
міжособистісних відносин та властивостей особистості, істотних при взаємодії з
іншими людьми; 3) тест життєстійкості С. Мадді; 4) опитувальник, спрямований на
діагностику типологій психологічного захисту (автор: Р. Плутчик); 5)
опитувальник САМОАЛ (А.В. Лазукін в адаптації Н.Ф. Каліна).
Згідно результатам кореляційного дослідження за коефіцієнтом кореляції
Пірсона були виявлені прямі значущі зв’язки емоційної лабільності з
депресивністю (відповідно r = 0,71, р<0,01), дратівливістю (відповідно r =
0,54, р<0,01), сором’язливістю (відповідно r = 0,52, р<0,01),
фемінінністю (відповідно r = 0,38, р<0,01) невротичністю (відповідно r =
0,30, р<0,01). Також були виявлені зворотні значущі зв’язки емоційної
лабільності з орієнтацією в часі (відповідно r = - 0,58, р<0,01), цінностями
особистості, що прагне до самоактуалізації (відповідно r = - 0,43, р<0,01),
аутосимпатією (відповідно r = - 0,38, р<0,01), контактністю (відповідно r =
- 0,36, р<0,01), креативністю (відповідно r = - 0,35, р<0,01),
врівноваженістю (відповідно r = - 0,28, р<0,01). Це свідчить про те, що
особистість юнацького віку з емоційною лабільністю більш схильна до
депресивності, дратівливості, сором’язливості, фемінінності, невротичності, не
розуміє екзистенційну цінність життя “тут і тепер”, не поділяє цінності
особистості, що прагне до самоактуалізації та менш схильна до аутосимпатії,
контактності, креативності та врівноваженості.
Згідно результатам кореляційного
дослідження за коефіцієнтом кореляції Пірсона були виявлені прямі значущі
зв’язки нестійкого емоційного стану із схильністю до афективного реагування з
невротичністю (відповідно r = 0,59, р<0,01), емоційною лабільністю
(відповідно r = 0,54, р<0,01), депресивністю (відповідно r = 0,49,
р<0,01), сором’язливістю (відповідно r = 0,42 р<0,01), реактивною
агресивністю (відповідно r = 0,37, р<0,01), спонтанною агресивністю
(відповідно r = 0,26, р<0,01). Також були виявлені зворотні значущі зв’язки
нестійкого емоційного стану із схильністю до афективного реагування з
цінностями особистості, що прагне до самоактуалізації (відповідно r = - 0,57,
р<0,01), орієнтацією в часі (відповідно r = - 0,30, р<0,01), позитивним
поглядом на природу людини (відповідно r = - 0, 25 р<0,01), врівноваженістю
(відповідно r = - 0,27, р<0,01). Це свідчить про те, що особистість
юнацького віку з емоційною стійкістю менш схильна до невротичності, емоційної
лабільності, депресивності, сором’язливості, реактивної агресивності,
спонтанної агресивності та більш схильна до врівноваженості, поділяє цінності
особистості, що прагне до самоактуалізації, розуміє екзистенційну цінність
життя “тут і тепер”, має позитивний погляд на природу людини.
За кореляційним дослідженням нами були
виявлені прямі значущі зв’язки емоційної лабільності з недовірливо-скептичним
типом міжособистісних стосунків (відповідно r = 0,69, р<0,01), агресивним
типом міжособистісних стосунків (відповідно r = 0,41, р<0,01),
незалежно-домінуючим типом міжособистісних стосунків (відповідно r = 0,24,
р<0,01). В той же час був виявлений зворотній значущий зв’язок емоційної
лабільності з залежним типом міжособистісних стосунків (відповідно r = - 0,39,
р<0,01).
Особистість юнацького віку з емоційною
лабільністю, що швидко реагує на зміну ситуацій, обставин, подій, вільно
виходить з одних емоційних станів та входить в інші, більш схильна до
недовірливо-скептичного типу міжособистісних стосунків, агресивного типу
міжособистісних стосунків, незалежно-домінуючого типу міжособистісних стосунків
та менш схильна до залежного типу міжособистісних стосунків.
За кореляційним дослідженням нами були
виявлені прямі значущі зв’язки нестійкого емоційного стану із схильністю до
афективного реагування з агресивним типом міжособистісних стосунків (відповідно
r = 0,66, р<0,01), недовірливо-скептичним типом міжособистісних стосунків
(відповідно r = 0,59, р<0,01), незалежно-домінуючим типом міжособистісних
стосунків (відповідно r = 0,21, р<0,01).
Також були виявлені зворотні значущі зв’язки емоційної нестійкості з
альтруїстичним типом міжособистісних стосунків (відповідно r = - 0,54,
р<0,01), покірно-сором’язливим типом міжособистісних стосунків (відповідно r
= - 0,54, р<0,01), співробітництвом як типом міжособистісних стосунків (відповідно
r = - 0,45, р<0,01).
Особистість юнацького віку з стійким
емоційним станом менш схильна до агресивного, недовірливо-скептичного,
незалежно-домінуючого типів міжособистісних стосунків та більш схильна до
співробітництва, альтруїстичного, покірно-сором’язливого типів міжособистісних
стосунків.
Згідно результатам кореляційного
дослідження за коефіцієнтом кореляції Пірсона були виявлені прямі значущі
зв’язки емоційної лабільності з наступними механізмами психологічного захисту:
реактивними утвореннями (відповідно r = 0,32, р<0,01), проекцією (відповідно
r = 0,30, р<0,01), запереченням (відповідно r = 0,22, р<0,01), заміщенням
(відповідно r = 0,22, р<0,01). Це свідчить про те, що особистість юнацького
віку з емоційною лабільністю більш схильна до використання таких механізмів
психологічного захисту як реактивні утворення, проекція, заперечення,
заміщення.
За результатами кореляційного
дослідження за коефіцієнтом кореляції Пірсона були виявлені прямі значущі
зв’язки нестійкого емоційного стану із схильністю до афективного реагування з
наступними механізмами психологічного захисту особистості: заміщення
(відповідно r = 0,69, р<0,01), регресією (відповідно r = 0,43, р<0,01),
проекцією (відповідно r = 0,36, р<0,01), раціоналізацією (відповідно r =
0,26 р<0,01), витісненням (відповідно r = 0,27, р<0,01). Це свідчить про
те, що особистість юнацького віку з емоційною стійкістю менш схильна до
використання заміщення, регресії, проекції, раціоналізації, витіснення.
Згідно результатам коефіцієнта
кореляції Пірсона, був виявлений прямий значущий зв’язок емоційної стійкості з
життєстійкістю особистості (відповідно r = 0,74, р<0,01). Життєстійкість
перешкоджає виникненню внутрішнього напруження в стресових ситуаціях за рахунок
стійкого подолання стресів та сприйняття їх як менш значимих. Життєстійкість
виступає ключовою особистісною змінною, що опосередковує вплив стресогенних
факторів, в тому числі хронічних, на соматичне та душевне здоров’я, успішність
діяльності.
Емоційна стійкість зменшує негативний
вплив сильних стресових факторів та виражається в здатності особистості
забезпечувати можливість збереження певної спрямованості дій особистості в
емоціогенній ситуації за допомогою саморегуляції та самоконтролю [6]. Саме тому
завдяки емоційній стійкості особистість здатна успішно здійснювати успішну
професійну діяльність в складних емоціогенних умовах. Емоційну стійкість слід
розглядати як один з психологічних факторів надійності, ефективності та успіху
діяльності у важких ситуаціях. Чим менше емоційна стійкість, тим швидше розвивається
емоційна напруженість. Емоційна стійкість залежить від сили нервових процесів. Емоційна
стійкість залежить від індивідуальних особливостей емоційної сфери. Підвищена
емоційність, надмірність емоційних реакцій сприяє розвитку напруженості.
Висновки
та перспективи подальших досліджень у даному напрямку.
1. Емоційну стійкість слід розглядати як психічний стан та
інтегративну властивість особистості, що характеризується взаємодією емоційних,
вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності
особистості. Змістовні аспекти емоційності відображують явища та ситуації, що
мають особливу значимість для особистості Важливий фактор емоціональної
стійкості – зміст та рівень емоцій, почуттів, переживань в екстремальних
обставинах. 2. Емоційна лабільність
– це нестійкий емоційний стан, що проявляється в частих коливаннях настрою,
підвищеній збудливості, дратівливості, недостатній саморегуляції. Емоційна
лабільність характеризується нестійкістю емоційного фону та його залежністю від
зовнішніх обставин. 3. Особистість
юнацького віку з емоційною лабільністю більш схильна до депресивності,
дратівливості, сором’язливості, фемінінності, невротичності, не розуміє
екзистенційну цінність життя “тут і тепер”, не поділяє цінності особистості, що
прагне до самоактуалізації та менш схильна до аутосимпатії, контактності,
креативності та врівноваженості. 4.
Особистість юнацького віку з емоційною лабільністю більш схильна до
недовірливо-скептичного, агресивного, незалежно-домінуючого типів
міжособистісних стосунків та менш схильна до залежного типу міжособистісних
стосунків. 5. Особистість юнацького
віку з емоційною лабільністю більш схильна до використання таких механізмів
психологічного захисту як реактивні утворення, проекція, заперечення,
заміщення. 6. Особистість юнацького
віку з емоційною стійкістю менш схильна до використання заміщення, регресії,
проекції, раціоналізації, витіснення. 7.
Особистість юнацького віку з емоційною лабільністю менш схильна до
життєстійкості.
Перспективою нашого дослідження є
подальше вивчення психологічних особливостей емоційної лабільності особистості,
подолання стресів, особливостей змін, що відбуваються у свідомості сучасної
молоді.
Література:
1.
Баданина Л.П. Соотношение психологических
и нейропсихологических коррелятов
эмоциональной неустойчивости у младших
школьников: [Автореф. дис. …канд. наук]
/ Л.П. Баданина. – СПб., 1996. - 21 с.
2.
Варданян Б.Х. Механизмы регуляции
эмоциональной устойчивости // Категории,
принципы и методы психологии. Психические
процессы / Б.Х. Варданян. – М., 1983. - С.
542-543.
3.
Дьяченко М.И., Пономаренко В.А. О подходах
к изучению эмоциональной устойчивости
/ М.И. Дьяченко, В.А. Пономаренко // Вопросы
психологии. – 1990. – № 1. - С. 106-113.
4.
Зильберман П.Б. Эмоциональная устойчивость
и стресс / П.Б. Зильберман // Психический
стресс в спорте: Материалы Всесоюзного
симпозиума. – Пермь, 1973. - С. 13-15.
5.
Ильин Е.П. Эмоции и чувства / Е.П. Ильин.
– СПб.: Питер, 2002. - 752 с.
6.
Кравчук С.Л. Психологічні особливості
емоційної стійкості та самоконтролю
особистості / С.Л. Кравчук // Актуальні
проблеми психології: Збірник наукових
праць Інституту психології імені Г.С.
Костюка. - К.: ДП "Інформаційно-аналітичне
агенство", 2014. - Том Х. - Психологія
навчання. Генетична психологія. Медична
психологія. - Вип. 26. - С. 467-481.
7.
Кравчук С.Л. Психологічні особливості
сором'язливості та емоційної стійкості
особистості юнацького віку / С.Л. Кравчук
// НАУКОВИЙ ЧАСОПИС НПУ імені М.П.
Драгоманова. - Серія № 12. Психологічні
науки: Зб. наукових праць імені М. П.
Драгоманова, 2014. - № 45 (69). - С. 176-184.
8. Лазурский
А.Ф. Очерк науки о характерах / А.Ф.
Лазурский. – М.: Наука, 1995. - 271 с.
9. Марищук
В.Л. Эмоции в спортивном стрессе / В.Л.
Марищук. – СПб.: КВИФК, 1995. - 324 с.
10.
Рейковский Я. Экспериментальная
психология эмоций / Я. Рейковский. – М., 1979. - 392 с.
11. Суворов
Г.Б. Некоторые устойчивые связи свойств
нервной системы и личности у
мужчин-спортсменов / Г.Б. Суворов //
Психофизиологическое изучение учебной
и спортивной деятельности. – Л., 1981. - С.
123-130.
12.
Фресс П. Эмоции / П. Фресс // Экспериментальная
психология. – Вып. 5. – М.: Прогресс, 1975.
- С. 111-195.
Комментариев нет:
Отправить комментарий