УДК 159. 922

ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО АГРЕСІЇ

В РОЗВ’ЯЗАННІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ПИТАНЬ

                                                                С. Л. Кравчук, м. Київ

         У статті подано результати емпіричного дослідження особливостей ставлення студентської молоді до агресії в розв’язанні політико-правових питань з цінностями та особистісними властивостями.

         За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що студенти, які вважають, що агресія є прийнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, мають більш виражені показники невротичності, реактивної агресивності, дратівливості та спонтанної агресивності, порівняно із студентами, які не дотримуються такої точки зору.

Визначено, що у студентів, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці, в рішенні політико-правових питань, більш виражені розвиток себе, креативність, активні соціальні контакти, духовне задоволення, духовність та моральність, порівняно із студентами, які не дотримуються такої точки зору.

Визначено особливості чинників, які провокують людей на протиправну поведінку в суспільстві.

         Ключові слова: агресія, агресивна поведінка, політико-правова сфера, цінності, духовність.

 

         Постановка проблеми. Законність та правопорядок тісно пов’язані із правом як регулятором суспільних відносин. Однією з важливих задач сучасної України виступає формування громадянського суспільства з розвиненими громадянськими та демократичними інститутами та високим рівнем правозаконності, що передбачає процес самоорганізації людей для захисту своїх прав та інтересів.

         Політико-правова сфера визначає реалізацію владно-політичних та суспільно-правових відносин в державі. Основна мета у правовій державі полягає у розширенні прав особистості, вдосконаленні конституційно-правових механізмів їх реалізації та захисту.

         Сьогодні в Україні політико-правова культура у більшості громадян характеризується низьким рівнем розвитку, наявні серйозні проблеми стосовно досконалого дотримання прав людини.

         Ситуація, коли кожний день на війні на сході України гинуть люди, є трагічною для України. Війна може залишити відбиток на декількох поколіннях. У осіб, які пережили травму війни, змінюється відношення до оточуючого світу. В той же час, не пророблена вчасно травма, як у дорослих, так і у дітей, може призвести до насилля, агресії, суїциду, різного роду залежностей.

         Матеріальне становище багатьох верств населення істотно погіршилося. Більшість людей живе за межею бідності. Значно зросла кількість безробітних людей. Падіння рівня життя призводить до девіацій, зокрема до зростання злочинності.

Соціально-негативний характер девіацій деструктивний як для особистості, так і для суспільства. В засобах масової інформації зросла кількість повідомлень про протиправну та асоціальну поведінку. Стан українського суспільства сьогодні характеризується ціннісно-нормативною дезінтеграцією. За таких умов молодь знаходиться в ситуації зміни цінностей, а також вибору власних пріоритетів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз психологічних теорій, які присвячені поясненню природи та етіології агресії, свідчить, що на сьогоднішній день в психології існують різні точки зору на феномен агресії та його оцінку як позитивного, так і негативного явища.

Слово “агресія” (aggression) походить від слова adgradi (де “ad” – на, “gradus” – крок), яке в перекладі означає “рухатись на”, “наступати”.

Проблемі агресії та агресивної поведінки присвятили свої праці такі вчені: З. Фройд, К. Лоренц, К. Абрахам, М. Кляйн, А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм, Дж. Доллард, Н. Міллер, Л. Берковіц, А. Бандура, Е. Аронсон, Р. Берон, Д. Річардсон, К. Бютнер, К. Е. Ізард, Г. Паренс, Ф. С. Перлз, Х. Хекхаузен, Є. П. Ільїн, М. В. Алфімова, В. І. Трубніков, І. Б. Бойко, М. Л. Бутовська, В. М. Крайнюк, М. Д. Левітов, О. К. Осницький, А. О. Реан, Ф. С. Сафуанов, З. Шасварі, Ю. Б. Можгінський, Т. Г. Рум’янцева, О. О. Смирнова, Г. Р. Хузєєва, С. Г. Шебанова, R. Ardrey, L. J. Saul, A. H. Buss, G. R. Patterson, G. Rochlin, G. Borgia, S. Feschbach, K. A. Dodge, A. Campbell, J. T. Tedeschi, J. P. Scott, E. E. Williams, S. A. Lloyd, W. Mischel та ін.

Згідно психоаналітичного підходу, яскравим представником якого є З. Фройд [10], агресія за своєю природою є інстинктивною. З. Фройд в своїх ранніх працях зазначав, що вся людська поведінка походить, прямо чи непрямо, з еросу – інстинкту життя, енергія якого спрямована на збереження та відтворення життя. В даному загальному контексті агресія розглядалась З. Фройдом як реакція на блокування чи руйнування лібідозних імпульсів.

Внаслідок досвіду насилля першої світової війни у З. Фройда змінилась точка зору стосовно природи та етіології агресії. Всю людську поведінку З. Фройд розглядав як результат складної взаємодії другого основного інстинкту – танатосу – прагнення до смерті з еросом – інстинктом життя [10, с. 440]. Енергія танатосу спрямована на руйнування та припинення життя.

На думку З. Фройда, між еросом та танатосом існують постійна напруга та гострий конфлікт, а інші механізми, наприклад, зміщення, служать меті спрямувати енергію танатосу назовні, в напрямку від “Я”. Танатос непрямо сприяє тому, що агресія виводиться назовні та спрямовується на інших.

З однієї сторони, положення про інстинктивне прагнення до смерті в теорії психоаналізу є одним з найбільш суперечливих, а з іншої – навіть у більшості критиків психоаналізу знаходило підтримку твердження, що природа агресії пов’язана з вродженими, інстинктивними силами.

Схожу думку на природу та етіологію агресії висловлює К. Лоренц, вважаючи, що агресія бере початок з вродженого інстинкту боротьби за виживання, який притаманний всім живим істотам, включаючи і людину [6].

А. Адлер [1] на 15 років раніше З. Фройда вказував на існування агресивного мотиву, зазначаючи, що агресивність є невід’ємною якістю психічного життя, що організує діяльність людини. В подальшому А. Адлер змінив свою думку стосовно вродженості та незалежності агресивного мотиву, вважаючи, що він підкоряється прагненню до зверхності як більш сильному мотиву.

На думку А. Адлера, існують декілька шляхів реалізації агресивного мотиву. Стриманий агресивний мотив призводить до створення жорстких образів в мистецтві та фантазіях, опису різних жахів в історії людства та індивідуального життя. Сильний агресивний мотив впливає на вибір професії. Придушений агресивний мотив та прихована жорстокість може проявитись в інтересі до поховань, кладовищ, в увазі до смерті, в забобонах, в страху хвороби та інфекції, в боязні бути похованим живим.

Згідно А. Адлера, агресивний мотив також знаходить своє втілення і в політиці.

Е. Фромм [11] пропонує розглядати два істотно різних види агресії: оборонну чи “доброякісну” агресію, яка має біологічне походження та служить виживанню людини, та “злоякісну” агресію як деструктивність та жорстокість, які властиві людині та визначається різними психологічними та соціальними факторами.

Згідно теорії фрустрації-агресії, яку представляють Дж. Доллард та Н. Міллер, агресія розглядається як результат фрустрацій, розчарування внаслідок неможливості подолання перешкод, які виникають на шляху цілеспрямованих дій суб’єкта [6, с. 39].

Слід зазначити, що результати багатьох емпіричних досліджень показують, що не існує нерозривного зв’язку між агресією та фрустрацією: агресія не обов’язково пов’язана з фрустрацією.

Н. Міллер один з перших вніс серйозні поправки у фрустраційну теорію агресії, зауваживши, що у кожної людини є певний набір реакцій на фрустрацію, які можуть бути впорядкованими у певну ієрархію збуджень, в якій агресивне збудження може займати будь-яку позицію.

Л. Берковіцем [3] були внесені найбільш значні уточнення та поправки у фрустраційну теорію агресії. На думку дослідника, фрустрація не буде збуджувати до агресії, якщо вона не переживається як неприємна подія. Міра аверсивності фрустраційної ситуації повинна виявитися достатньою для актуалізації негативних емоцій [3, с. 70].

Згідно когнітивних моделей агресії, основними детермінантами агресії виступають емоційні та когнітивні процеси.

Д. Зілманн в моделі переведення збудження зазначає, що для виникнення агресії необхідно, щоб при оцінці ситуації роздратованість була інтерпретована як гнів [12, с. 35]. На думку вченого, у виникненні зв’язку між ситуацією та агресивною реакцією вирішальне значення відіграє атрибуція психологічного роздратування.

Д. Зілманн у виникненні агресії підкреслює важливість когнітивних процесів, але вказує і на внесок фізіологічного збудження.

А. Бандура [2] в теорії соціального научіння визначає агресію як явище соціальне, як форму поведінки, засвоєну у процесі спостереження сцен агресії та врахування її очевидних наслідків для агресивної людини.

Близькою до теорії соціального научіння А. Бандури є інформаційно-процесуальна модель Л. Р. Хьюсманна, згідно якої агресивна поведінка контролюється поведінковим репертуарами, що набуваються в процесі ранньої соціалізації. З цього поведінкового досвіду створюються сценарії як абстрактні когнітивні уявлення, що містять типові риси критичної ситуації, очікування відносно поведінки учасників ситуації та відносно наслідків різних обраних варіантів поведінки [12, с. 41]. Л. Р. Хьюсманн вказує, що сценарії – це набори стійко пов’язаних в пам’яті понять, які включають причинні зв’язки, цілі та плани дії.

На думку Л. Р. Хьюсманна, багатократні репетиції можуть приводити до закріплення та до універсалізації сценарію, зокрема до формування агресивного сценарію.

На основі узагальнення наукових досліджень з проблеми природи та етіології агресії було визначено базові положення теоретичної моделі дослідження ставлення студентської молоді до агресії в розв’язанні політико-правових питань.

         Агресію як поведінковий прояв розглядатимемо як поведінку, котра характеризується спрямованістю, по-перше, на заподіяння шкоди неживим об’єктам, по-друге, на здійснення дій, які спричиняють шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну) живим істотам, які мають мотивацію уникнення такого ставлення.

Агресія як психічний стан на певний час обумовлює ставлення до самої людини і до інших об’єктів (живих та неживих) та характеризується пізнавальним, емоційним та вольовим компонентами.

Агресія як об’єкт потреби виступає метою і мотивом поведінки, як самостійна цінність.

         Агресивність як властивість особистості, по-перше, виступає як мотиваційна тенденція, внутрішнє спонукання до здійснення агресивних дій, по-друге, відображає відносно стабільну готовність до агресивних дій в самих різних ситуаціях за наявності потенційно агресивного сприймання та потенційно агресивної інтерпретації як стійкої особистісної особливості світосприйняття та світорозуміння, по-третє, характеризується наявністю деструктивних тенденцій у відносинах з іншими людьми.

         Нас цікавить проблема особливостей ставлення студентської молоді до агресії в політиці, в рішенні політико-правових питань та чинників протиправної поведінки людей в суспільстві.

Мета статті: визначити особливості зв’язку ставлення студентської молоді до агресії в політиці, в рішенні політико-правових питань з цінностями та особистісними властивостями.

Виклад основного матеріалу дослідження. У нашому дослідженні взяли участь 210 осіб (116 жінок та 94 чоловіків), які є студентами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, університету «Крок», київського національного лінгвістичного університету.

         З метою дослідження психологічних особливостей цінностей, особистісних властивостей та неконструктивної поведінки нами використовувались такі емпіричні методи дослідження: 1) фрайбурзький особистісний опитувальник (FPI) Дж. Фаренберга (J. Fahrenberg), Р. Гампела (R. Hampel), Х. Зелга (H. Selg); 2) опитувальник термінальних цінностей І. Г. Сєніна; 3) опитувальник оцінки життєвих цілей і цінностей Ж. Нюттена; 4) авторська дослідницька анкета, спрямована на дослідження неконструктивної поведінки у політико-правовій сфері в умовах воєнного конфлікту.

         З вибірки 210 осіб нами були сформовані 2 групи досліджуваних залежно від їх поглядів стосовно прийнятності агресії в рішенні політико-правових питань за результатами авторської дослідницької анкети.

         Перша група учасників дослідження (56 студентів) вважає, що в політиці, в рішенні політико-правових питань агресія є прийнятною.

         Друга група учасників дослідження (56 студентів) вважає, що агресія є неприйнятною в політиці, в рішенні політико-правових питань.

         За однофакторним дисперсійним аналізом ми виявили значущі відмінності між двома групами досліджуваних в їх індивідуально-психологічних характеристиках (див. табл. 1).
                                                                                                         Таблиця 1

Відмінності між двома групами учасників (група 1 та група 2) в індивідуально-психологічних характеристиках

Показники	Групи учасників дослідження	Середнє значення	Рівень значущості
Невротичність	Група 1 Група 2	7,0536 4,4821	р < 0,001
Спонтанна агресивність	Група 1 Група 2	6,1071 4,5536	р < 0,001
Дратівливість	Група 1 Група 2	6,7321 5,0357	р < 0,001
Врівноваженість	Група 1 Група 2	4,5893 6,8750	р < 0,001
Реактивна агресивність	Група 1 Група 2	6,9107 4,8214	р < 0,001
Власний престиж	Група 1 Група 2	7,8929 8,2857	р > 0,05
Високе матеріальне становище	Група 1 Група 2	8,4821 8,6964	р > 0,05
Креативність	Група 1 Група 2	4,3393 7,6429	р < 0,001
Активні соціальні контакти	Група 1 Група 2	5,5357 7,6250	р < 0,001
Розвиток себе	Група 1 Група 2	5,9821 7,7679	р < 0,001
Досягнення	Група 1 Група 2	6,4286 6,7321	р > 0,05
Духовне задоволення	Група 1 Група 2	4,0893 6,1964	р < 0,001
Збереження власної індивідуальності	Група 1 Група 2	6,3036 6,4464	р > 0,05
Духовність та моральність	Група 1 Група 2	10,0893 12,1964	р < 0,001

 

         Стосовно особистісних властивостей отримані результати порівняння середніх значень за однофакторним дисперсійним аналізом свідчать, що досліджувані групи 1, які вважають, що агресія є прийнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, мають більш виражені показники невротичності, реактивної агресивності, дратівливості та спонтанної агресивності, порівняно з досліджуваними групи 2, які не дотримуються такої точки зору (див. табл. 1).

         Врівноваженість більш виражена у досліджуваних, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці, в рішенні політико-правових питань, порівняно з досліджуваними групи 2, які не дотримуються такої точки зору (див. табл. 1).

Як свідчать отримані результати, виявлено значимі відмінності між двома групами досліджуваних за вираженістю термінальних цінностей.

         Стосовно термінальних цінностей виявилось, що у досліджуваних, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці, в рішенні політико-правових питань, більш виражені розвиток себе, креативність, активні соціальні контакти та духовне задоволення, порівняно з досліджуваними, які так не вважають (див. табл. 1).

         Досліджувані, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, порівняно з досліджуваними з групи 1: 1) в більшій мірі прагнуть до самовдосконалення, вважають, що потенційні можливості людини майже не обмежені та в першу чергу в житті необхідно домагатися найбільш повної їх реалізації; 2) в більшій мірі прагнуть до реалізації своїх творчих можливостей, прагнуть уникати стереотипів та урізноманітнити своє життя; 3) в більшій мірі прагнуть до встановлення сприятливих взаємовідношень з іншими людьми, для них значимі всі аспекти людських взаємовідношень; 4) мають більш властиве прагнення до отримання морального задоволення в усіх сферах свого життя, схильні думати, що головне – це робити те, що є цікавим та що приносить внутрішнє задоволення.

         За однофакторним дисперсійним аналізом не було виявлено значимих відмінностей між двома групами досліджуваних за такими термінальними цінностями: власний престиж, високе матеріальне становище, досягнення, збереження власної індивідуальності (див. табл. 1).

З вибірки 210 осіб 118 студентів (56,19 %) вважають, що в ситуації військового конфлікту державні інститути та суспільство в цілому провокують агресивність та протиправну поведінку особистості. 82 студенти (39,05 %) так не вважають, а 10 студентів (4,76 %) не визначились або обрали іншу відповідь.

         На питання «Що саме в суспільстві провокує людей на протиправну поведінку?» студенти відповіли:

1) безконтрольність, безкарність злочинних організацій, можливість відкупитися у державних структурах (27,62 %); 2) корупція (18,56 %);  3) протиправна поведінка представників влади (12,86); 4) низький матеріальний рівень, бідність (6,67); 5) несправедливість, нерівність в правах, порушення прав громадян (6,19 %); 6) деформація моральних цінностей (5,24 %); 7) відсутність чітких норм та законів (4,76 %); 8) негативні емоції (4,76 %); 9) низький рівень особистої відповідальності (4,76 %); 10) відсутність впевненості в майбутньому (4,29 %); 11) відсутність впевненості в безпеці родини та особистій безпеці (4,29 %).

         Досліджувані, які вважають, що агресія є недопустимою, неприйнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, порівняно з досліджуваними з групи 1, які не дотримуються такої точки зору, мають більш виражену духовність та моральність (див. табл. 1).

Духовність та моральність особистості тісно пов’язані з культурою суспільства завдяки взаємопроникненню ціннісних представлень суспільства у ціннісно-нормативну свідомість особистості.

Особистість сприймає оточуючий світ через призму цінностей, які виступають в якості оцінки та осмислення соціальної дійсності. Цінності – це те, що представляє особливу значимість об’єкта для особистості, соціальної групи, соціальної спільності та соціуму.

На думку І. Д. Беха, особистісне зростання розуміється як процес поєднання у свідомості людини загальноприйнятої, універсальної системи духовних цінностей (як етично-змістовних законів Істини, Добра, Краси) з системою особистісних цінностей (як безкорисливої і дійової Любові людини до людини; Любові, як вихідної цінності у становленні морально-відповідального життя) [4, с. 63].

М. В. Савчин зазначає, що духовність є характеристикою світогляду, що охоплює вищі цінності суспільства: свободу, справедливість, благодійність, героїзм, демократію тощо [9, с. 138]. На думку М. В. Савчина, духовність необхідно розглядати як результат прийняття загальнолюдських цінностей, етичних норм, духовної культури.

Е. О. Помиткін вказує, що духовність необхідно розглядати як соціально-моральну цінність, сутність якої виражається у здатності пізнавати, творити світ з добром для людей, у гуманізмі, у толерантності, у позитивній свободі [8].

Згідно В. В. Знакова, духовність людини, кожного члена суспільства породжується у процесі засвоєння людиною значень, об’єктивованих у суспільній свідомості та виявлення “прихованих” за значеннями смислів [7, с. 106].

         Духовність є однією з сутнісних категорій людського буття, якою виражається здатність особистості до творення культури та самоствердження.

Згідно М. Й. Боришевського, духовність є багатовимірною системою, складниками якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, в яких віддзеркалюються її моральні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб’єктивно значущими регуляторами активності [5, с. 64].

         Духовність є особливим станом, що характеризується зосередженням на переживанні духовних цінностей.

         Духовність відображає ціннісне ставлення до вищих смислів буття та розкривається у моральності особистості. Прояви духовності людини – це її здібності і потреби пізнання світу, самої себе, свого місця у світі, прагнення до створення нових форм суспільного життя. Саме тому духовність можна розглядати як вищий рівень розвитку особистості, на якому вищі людські цінності забезпечують мотиваційну та смислову регуляцію її поведінки.

         Висновки.

1. Студенти, які вважають, що агресія є прийнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, мають більш виражені показники невротичності, реактивної агресивності, дратівливості та спонтанної агресивності, порівняно із студентами, які не дотримуються такої точки зору.

2. У студентів, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці, в рішенні політико-правових питань, більш виражені розвиток себе, креативність, активні соціальні контакти та духовне задоволення, порівняно із студентами, які не дотримуються такої точки зору.

3. У студентів, які вважають, що агресія є неприйнятною в політиці та в рішенні політико-правових питань, мають більш виражену духовність та моральність, порівняно із студентами, які не дотримуються такої точки зору.

4. Студенти вважають, що в суспільстві на протиправну поведінку провокують людей такі чинники:1) безконтрольність, безкарність злочинних організацій, можливість відкупитися у державних структурах; 2) корупція; 3) протиправна поведінка представників влади; 4) низький матеріальний рівень, бідність; 5) несправедливість, нерівність в правах, порушення прав громадян; 6) деформація моральних цінностей; 7) відсутність чітких норм та законів; 8) негативні емоції; 9) низький рівень особистої відповідальності; 10) відсутність впевненості в майбутньому; 11) відсутність впевненості в безпеці родини та особистій безпеці.

         Перспективою нашого дослідження є вивчення соціально-психологічних факторів агресивної поведінки молоді у політико-правовій сфері в умовах воєнного конфлікту.

Література

1. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер. – СПб.: Академ. проект, 1997. – 357 с.

2. Бандура А. Теория социального научения / А. Бандура. – СПб.: Евразия, 2000. – 320 с.

3. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Л. Берковиц. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2007. – 510 с.

4. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: [наук. метод. посібник] / І. Д. Бех. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

5. Боришевський М. Й. Духовність в особистісних вимірах / М. Й. Боришевський // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. – Т. Х, част. 4. – К.: ДП “Інформаційно-аналітичне агенство”, 2008. – С. 61–69.

6. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия / Р. Бэрон, Д. Ричардсон. – СПб.: Питер, 1998. – 336 с.

7. Знаков В. В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – 1998. – № 3. – С. 104–114.

8. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості: [монографія] / Е. О. Помиткін. – К.: Наш час, 2007. – 280 с.

9. Савчин М. Духовний потенціал людини (Навчальне видання): [монографія] / М. Савчин. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 508 с.

10. Фрейд З. Психология бессознательного: [сб. призведений] / З. Фрейд; ред. М. Г.  Ярошевский. – М.: Просвещение, 1990. – 448 с.

11. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э. Фромм. – М.: Прогресс, 1994. – 327 с.

12. Фурманов И. А. Агрессия и насилие: диагностика, профилактика и коррекция. – СПб.: Речь, 2007. – 480 с.

 

References

1. Adler, A. (1997). Ponjat' prirodu cheloveka [To understand human nature]. Sankt-Peterburg: Akadem. proekt Publ. (rus).
2. Bandura, A. (2000). Teorija social'nogo nauchenija [The theory of social learning]. Sankt-Peterburg: Evrazija Publ. (rus).
3. Berkovic, L. (2007). Agressija: prichiny, posledstvija i kontrol' [Aggression: causes, consequences and control]. Sankt-Peterburg: Prajm-Evroznak Publ. (rus).
4. Beh, І. D. (1998). Osobistіsno zorієntovane vihovannja [Personally oriented education]. Kyiv: ІZMN Publ. (ukr).
5. Borishevs'kij, M. J. (2008). Duhovnіst' v osobistіsnih vimіrah [Spirituality in personality measurement]. Problemi zagal'noї ta pedagogіchnoї psihologії [The problem of general and pedagogic psychology]. Kyiv: DP “Іnformacіjno-analіtichne agenstvo”, X, 4, 61–69 (ukr).
6. Bjeron, R., Richardson, D. (1998). Agressija [Aggression]. SPb.: Piter Publ. (rus).
7. Znakov, V. V. (1998). Duhovnost' cheloveka v zerkale psihologicheskogo znanija i religioznoj very [The spiritual man is in the mirror of psychological knowledge and religious faith]. Voprosy psihologii [Questions of psychology], 3, 104–114 (rus).
8. Pomitkіn, E. O. (2007). Psihologіja duhovnogo rozvitku osobistostі [The psychology of spiritual development of personality]. Kyiv: Nash chas Publ. (ukr).
9. Savchin, M. (2010). Duhovnij potencіal ljudini [Human spiritual potential]. Іvano-Frankіvs'k: Mіsto NV Publ. (ukr).
10. Frejd, Z. (1990). Psihologija bessoznatel'nogo [Psychology of the unconscious]. Moscow: Prosveshhenie Publ. (rus).
11. Fromm, Je. (1994). Anatomija chelovecheskoj destruktivnosti [Anatomy of human destructiveness]. Moscow: Progress Publ. (rus).
12. Furmanov, I. A. (2007). Agressija i nasilie: diagnostika, profilaktika i korrekcija [Aggression and violence: diagnostics, prevention and correction]. Sankt-Peterburg: Rech' Publ. (rus).
     

Кравчук С. Л. Особенности отношения студенческой молодежи к агрессии в решении политико-правовых вопросов

В статье представлены результаты эмпирического исследования особенностей связи отношения студенческой молодежи к агрессии в решении политико-правовых вопросов с ценностями и личностными свойствами.

По результатам эмпирического исследования выявлено, что студенты, которые считают, что агрессия является приемлемой в политике и в решении политико-правовых вопросов, имеют более выраженные показатели невротичности, реактивной агрессивности, раздражительности и спонтанной агрессивности, по сравнению со студентами, которые не придерживаются такого мнения.

Определено, что у студентов, которые считают, что агрессия является неприемлемой в политике, в решении политико-правовых вопросов, более выражены развитие себя, креативность, активные социальные контакты и духовное удовлетворение, духовность и моральность, по сравнению со студентами, которые не придерживаются такого мнения.

Определены особенности факторов, которые провоцируют людей на противоправное поведение в обществе.

         Ключевые слова: агрессия, агрессивное поведение, политико-правовая сфера, ценности, духовность.